Рік побудови – 1896
Двоповерхова будівля в архітектурному стилі еклектики були призначена для діяльності знаменитої «Кав’ярні центральної». Керував нею єврей за національністю Самуель Гіршгорн. Тоді в кав’ярні грав віртуоз гри на губній гармоніці Ян Гребляк (за В. Нагірним).
У газеті «Руська рада» за 1902 рік говориться, що під кафе діяла підпільна шулярня – тобто шахрайський заклад, у якому робили махінації під час карточної гри. Однак, о 2-й годині ночі жандармерія конфіскувала гроші та карти, але кілька гравців змогли втекти через вікно. Ця подія вплинула на подальше життя Гіршгорна: він застрелився 31 липня 1903 року (за В. Нагірним). Далі керував його син, Соломон, до 1918 року, що підтверджується в австрійському телефонному довіднику 1912 року. Робочий номер телефону – 19.
Під час Першої світової війни, а саме під час першої російської окупації у вересні 1914 року, за розпорядженням бургомістра Кропачека дозволялося кав’ярні продавати пиво: «Продажа пива разрешается в ресторанах Фрица, Берга, а также в Кофейнях Центральной, Рояльной и Циты, за исключением нижних чинов» (за І. Монолатієм).
Також під час війни і кав’рня, і сама будівля була у високому ризику вибуху. Якось п’яні козаки-черкеси «дикої дивізії» завалилися в «каварню». Коли настала ніч, один із них вирішив засвітити гасовий ліхтар, але поки викрешував вогонь, гас виходив, і достатньо було однієї іскри для вибуху, однак усе обійшлося: місцевий мешканець зайшов і врятував солдатів (за В. Нагірним).
У 1919 році, за часів ЗУНР, купив кав’ярню Адольф Розенманн, також єврей за національністю, колишній власник ресторації «Рояль». Це підтверджується в коломийській газеті «Громадський голос» за 28 лютого 1919 року.
Зверніть увагу, як поважно ставився до жителів нашого міста та відвідувачів свого ресторану:
Повідомляю Високошановну П. Т. Публику, що я продав мою каварню «Рояль» а набув каварню «Централь». Дякуючи ввічливо за дотеперішнє попертя, прошу попирати ласкаво моє нове підприємство та впевняю, що старанною обслугою, добрими стравами і добірними напитками старатимуся заслужити на довіря моїх гостей. З високим поважанням А. Розенманн.
Про нього відомо, що виділив гроші на теплий одяг, білизну для фронтовиків ЗУНР на Різдво. А його син навчався не в польській, а в престижній українській гімназії.
За спогадами гімназиста Зиновія Книша, «одного жовтневого пополудня найбільша шкільна заля виповнилася учнями, а було їх понад 120, між ними й автор цієї статті. Сходини організували студент VI гімназійної кляси Евген КУЛЬЧИЦЬКИЙ, пізніший інженер, і жид РОЗЕНМАН, син власника найбільшої в Коломиї каварні, також учень української гімназії. За столом сидів директор гімназії Прокіп МОСТОВИЧ, що зацікавився тією справою, і Орест КУЗЬМА, що тоді вже був учителем, але не в українській, тільки в польській гімназії.
Так почався перший після війни курс есперанта в Коломиї, що тривав майже шість місяців, коли ж скінчився під весну 1922 року, до кінцевого іспиту з первісних 124-х зголосилися тільки чотири його учасники - Евген КУЛЬЧИЦЬКИЙ, РОЗЕНМАН, Василь МІЛІЯНЧУК - пізніше відомий математик і професор львівської політехніки в часі другої світової війни, та й автор цих рядків. Так остиг початковий запал».
Недарма про А. Розенманна казали, що був відомим «зі своїх щедрих дарів на українські народні ціли» (за В. Нагірним).
У буремні часи революцій та війн грошей не завжди вистачало. І в прямому розумінні – не було достатньо купюр чи монет в обігу. Тож деякі фірми випускали власні ерзац-гроші, які потім зобов’язувалися обміняти на справжні. Так, у 1919 році кав’ярня випустила картки на 50 галерів.
У часи панування польської влади відбулися грандіозні зміни в кав’ярні. Як повідомляла газета «Nowa Gazeta Kolomyjska» за 13 травня 1922 року, заклад центральної кав’ярні відкрив веранду 1 травня 1922-го року, у якій, по-перше, провели електрику, по-друге, пропонували морозива різних гатунків, заморожену каву, а також львівське та дятьковецьке пиво та польські й закордонні часописи.
Як стверджують тодішні коломийські українські газети, що у веранді «новооснований клюб шахістів притягає вже до неї любителів шахматного поля. У полудневих і вечірніх годинах стрічається у каварні за шахами майже увесь повітовий політикум, нерідко визначних гостей» (за В. Нагірним).
Газета «Nowa Gazeta Kolomyjska» за 27 травня 1922 року стверджує, що «минулої неділі в Коломиї відбувся вуличний збір коштів для інвалідів війни. В умовах негоди збір тривав з перервами годину і дав результати: біля кав’ярні Центральної зібрано 2696 польських марок».
Із початку вересня того ж року відбувався кожен день концерт салонного оркестру під диригентством скрипаля Грабовського. Музичний супровід у даному закладі вражав коломиян.
У списку підприємств 1926 року все ще згадуєтьяся назва кав’ярні «Центральна». У 1927 році проводилася реконструкція кав’ярні, про що свідчить єврейська газета «Nasz Glos» за 6 травня 1927 року: «Незабаром центральне кафе буде повністю відновлено та оновлено за зразком найбільших і найкрасивіших європейських кафе. Естетичний, чарівний новий інтер’єр Центрального кафе стане гідною пам’яткою Коломиї. Кав'ярня з професійним, багатим вибором вітчизняних і зарубіжних газет і журналів, забезпечуючи підвал найкращими напоями та фуршет з найкращими делікатесами, постарається задовольнити всі вимоги гостей. Центральне кафе, безсумнівно, стане улюбленим місцем збору еліти суспільства, інтелігенції та купецтва».
А вже в довіднику 1931 року за робочим номером телефоном згадується вже по вул. Косцюшки, 15, ресторація «Рома», перейменована в 1929 році. Про реконструкцію та перейменування написала газета «Tygodnik Pokucki» за 9 червня 1929 року: «О 16 год. під звуки обраного гурту відбудеться відкриття приміщення оновленої колишньої кав’ярні «Центральна».
Нове, щедро прикрашене місце, розділене на три відділи, серед яких: ресторани, кафе та кімната для сніданків. І так само, як і зовнішній вигляд, оновлене кафе також змінює назву під нову емблему «Рома». Це вишукане місце вперше 16 числа цього місяця буде зустрічати своїх гостей красиво оформленим. Відтепер кафе «Рома» буде єдиним місцем у нашому місті, яке зможе повністю задовольнити потреби еліти нашого суспільства та любителів розваг. Місцеве суспільство із задоволенням слідкує за метушливою роботою по ремонту приміщення, і в міру просування робот переконується, що керівництво кафе не пошкодило ні коштів, ні зусиль, щоб облаштувати новий центр елегантного світу зі старих приміщень. Для енергійних підприємців і нової кав'ярні цей милий, щиро «Щастя Боже». Відкрилася ресторація вже 16 червня 1929 року.
Як писала газета «Tygodnik Pokucki» за 20.10.1929 року, розпочався осінній сезон веселощів із 1 жовтня о 5-й годині. Програма була така: щоденний концерт тріо-джазбенду під диригентством Ебнера, сімейні танці під керівництвом хореографів Роера, Іви Інесси, Януша Сатія.
У вересні 1932 року, як стверджує вищесказана газета, «відома ресторація «Рома» змінила назву на «Америкен бар». Безсумнівно, що після прийняття та розширення кав’ярні вона стане точкою згуртування соціальної еліти нашого міста».
Відкрилася оновлена ресторація 8 жовтня 1932 року. У грудні 1932 року, що цікаво, пропонували напої з польських фільмів (Ректиль, Варшавська, Сток, Мартель) за низькими цінами. Від 1 березня 1933 року виступав балет Александра Камінського зі своєю трупою. Вхід був із вулиці Красінського (навпроти кінотеатру «Гвязда»).
Зараз – це площа Вічевий Майдан, навпроти драматичного театру. Взагалом до радянської окупації Коломиї «Американ-бар» мав розважальні програми, щоб зацікавити та розважати коломиян. Практично це був і танцпол, і дискотека, і кафе, і ресторація в купі. Другий поверх займали, імовірно, працівники ресторації та помешкання Розенманна.
На жаль, про самого Адольфа Розенманна, який за 20 років перетворив звичайну кав’ярню на ресторацію європейського зразка, нічого не відомо.
Під час Другої світової війни ресторація «Рома» ще не припинила свою діяльність, особливо під час німецької окупації. Керував кав’ярнею фоксдойтч Лагодинський, який був родом із Тернополя й мав у селі Товсті ресторацію. Бухгалтер ресторації впродовж 3 років переховував у підвалі дружину-єврейку (за В. Нагірним).
На 2 поверсі в 1942-1944 роках тимчасово діяла церква Української автокефальної православної церкви, богослужіння якої обслуговував хор, складений з артистів Коломийського драматичного театру, більшість із яких, як і прихожани, були зі східних областей України (за С. Андріїшиним).
Із приходом вдруге радянської влади в 1944 році все докорінно змінилося. Совіти вирішили зробили на місці вже неіснуючої ресторації «Рома» плодоконсервний завод. Так тривало до 1957 року, коли відкрили існуючий зараз ресторан «Карпати», керівником якого був Михайло Обрізків, підпільник ОУН. Через загрозу арешту та таборів підірвав себе гранатою. Адміністратором був Слава Ушаков, який проходив стажування в Києві на Хрущовській дачі й продовжив працювати вже в ресторані «Черемшина». Шеф-кухарем була Зюра Боднарук, доньки якої були вивезені до Німеччини під час війни. Також у ресторані працювали: Михайло Ткачук, Лариса Муравцева, Люся Куртіла, Марія Бундзяк, Люба Пукавчук, Олександр Шевченко, Іван Сенюк та ін. Також діяв гурт «Карпат» у складі тріо: Петро Коган, Микола Василевич, а також циган-скрипаль. Далі приєдналися до гурту Андрій Чайка (акордеон), Василь Титик (саксофон), Люба Колесник (труба), Юрій Кукурба (гітара-бас), Юрій Мамонов (барабани) та ін. (за В. Нагірним) На другому поверсі розмістилися проектні майстерні, далі – Державний науково-дослідний та проектно-вишукувальний інститут.
Подальша доля цієї будівлі в стилі еклектики залишається невідомою.