Двоповерхова кам’яниця була збудована ще в кінці 19-го століття як готель «Імперіаль», і на першому поверсі знаходилося спочатку кафе «Рояль». Ці дані підтверджуються в листівках Готтгера та Сенсіба 1903-1904 рр.
За даними бізнес-довідника Галичини та Буковини 1907 року, власником готелю був Моріц, однак дані про нього відсутні. Однак, за даними книжки Василя Нагірного «Ресторани та каварні давньої Коломиї», власником даного готелю був Гюнтер.
За даними книжки «Цісарська Коломия» Івана Монолатія, власником цього кафе був Ян Берг. Він був власником готелю та ресторану, навпроти цієї каварні, на вул. Чорновола 19. Відомо, що в 1913 році продав це кафе «Рояль» з причини кризи львівському бізнесменові, який хотів купити ще й «Ціту».
Із газети "Наш голос" від 17 січня 1930 року дізнаємося, що він, як ресторатор, зробив більші пожертви готівкою у відділ товариства друзів солдата. У газеті "Tugodnik Pokucki" від 30 вересня 1934 року дізнаємося, що Ян Берг входить у суд присяжних у засіданнях стосовно карних справ.
У газеті «Glos Pokucia» від 18 грудня 1938 року дізнаємося, що Ян Берг був нагороджений бронзовою медаллю за заслуги в галузі професійної та соціальної роботи та покращення санітарного стану. Подальша його доля невідома.
Опираючись на краєзнавчу статтю коломийсього краєзнавця Миколи Савчука «Якими були кав’ярні Коломиї сто років тому?», можна дізнатися, що «у газетному оголошенні читаємо, що в коломийській каварні «Royal» («Роял») від 1 травня 1914 р. щовечора, від 8-ї год., виступатиме «славна дамска капеля з Будапешту «Noble Henri des Comtes Gіzzi»».
Із початку 1920-х років діяла кав’ярня «Варшавська», власником якого був Бернард Кляффе. Він був торговим агентом (agent handlowy). Жив на вул. Легіонів, 34, про що свідчить телефонний довідник 1939 року: Klaffe Bernard, agent handlowy, Legionów 34. Народився 1896 року в Коломиї. У нього була жінка, Юлія Бернард (нар. 1894 року), та двоє дітей, Ізидор та Максим. Номер телефону – 2-22, банківський рахунок – 501 757. Його діти пережили Голокост, про що свідчить список євреїв, які змогли врятуватися від німців: KLAFFE, IZYDOR BERNARDA, LEGIONOW, 34 та KLAFFE, MAKS BERNARDA, LEGIONOW, 34.
Подружжя Бернардів загинуло під час Голокосту, згідно з даними Яд Вашему. Свідчення про їхню загибель надав син, Максим Бернард. За даними телефонного довідника 1926 року, власником даної каварні згодом був Гюбнер, однак біографічні дані про нього відсутні.
Дана кав’ярня закрилася на початку 1930-х років, про що свідчить оголошення в газеті «Наш голос» від 7 березня 1930 року. У газеті «Tygodnik Pokucki» від 10 червня 1928 року дізнаємося, що в цій будівлі знаходилася фабрика з виробництва капелюхів, власником якої був Ізидор Енглер. Його батько, Мойшеш Енглер, який заснував дану фабрику ще за часів Австро-Угорщини, успадкував Ізидорові цю фірму в 1920-х роках.
Вперше про неї згадується в газеті «Нова газета коломийська» 1923 року видання як фірма, яка знаходиться в будинку кав’ярні «Рояль». За словами Василя Нагірного, це була найбільша на Покутті майстерня капелях та шапок. Відомо з американської бази євреїв, які пережили Голокост, що він був купцем та проживав на вул. Пілсудського, 2. Подальша доля Ізидора Енглера невідома, за даними Яд Вашема.
Цікаво, що в кав’ярні «Варшавська» проводилася виставка автомобілів «Шевроле», які вироблялися на фабриці Біскупських (з газети «Tygodnik Pokucki» від 10 жовтня 1929 року).
У 1937 році відкрилася ресторація «Полонія», власником якого був Ян Мартинович. У ній пропонувалися живе пиво, широкий вибір горілки, була також і домашня кухня. Це підтверджує оголошення із газети «Голос Покуття» від 2 січня 1938 року. Біографічні дані про Яна Мартиновича відсутні.
За даними книжки Нагірного «Ресторани та каварні давньої Коломиї», «у рекламному проспекті вказується, що, окрім низьких цін, заклад пропонує вступ за абонентами на танцювальні вечори». Дана ресторація проіснувала до радянської окупації Коломиї 19 вересня 1939-го року.
У списку коломийських лікарів 1939 року дізнаємося, що жили в цій будівлі лікарі-стоматологи Ян і Генрик Шмаленберги. Генрик Шмаленберг народився 1898 року, отримав диплом лікаря в 1927 році. У газеті «Нова газета коломийська» від 8 липня 1922 року дізнаємося, що Герник Шмаленберг став учасником з’їзду абітурієнтів польської гімназії, які склали матуру в 1902 році. А Ян Шмаленберг, його брат, народився 1901 року та отримав диплом лікаря в 1930 році.
У газеті «Голос Покуття» від 14 травня 1939 року дізнаємося, що він став депутатом міської ради за результатами виборів 7 травня 1939 року. У списку банківських рахунків мешканців Польщі 1938 року дізнаємося, що проживав Маврикій Райф, його банківський рахунок – 508 580, а також Юда Грунверг, банківський рахунок – 504 268. Більше про них даних немає.
За даними списку банківських рахунків мешканців Польші 1935 року дізнаємося, що в цій будівлі проживав Александер Горовіц. Його банківський рахунок – 100 244. За даними списку жирорахунків Польського державного кредиту 1921 року, він був купцем. Дані про його подальшу долю відсутні, за даними Яд Вашему. За даними «Енциклопедії Коломийщини», також у цій будівлі знаходилися крамниця мод Ісидори Німкевич, а в подвір’ї — майстерня з виготовлення возів М. Німкевича, під час радянської окупації Коломиї – їдальня спецторгу для військових. До середини 1950-х років – ресторан «Карпати», згодом – їдальня «Трембіта». Вона була заштатною та другосортною з відділом кулінарії. Згідно зі спогадами коломиянки Алли Яроцької, «а в середині двору була пекарня, яка випікала надзвичайно смачні і запашні тістечка і пиріжки».
Від початку 1970-х аж до кінця 1990-х років діяла знаменита «Дієтична їдальня», яка посіла перше місце з санітарно-гігієнічного стану Івано-Франківської області. За даними книжки Василя Нагірного «Ресторани та каварні давньої Коломиї», «окрім загальнодоступних страв, перевагу надавали стравам дієтичним, зокрема, супи протерті, відварна риба, парові котлети». Від 1996-го року – кафе «Лаванда», із 2007-го року – «ДЦ», згодом – «Ватсонс».