Дана будівля в стилі еклетики була збудована в кінці ХІХ століття як житловий будинок. Відомо, що винаймав там житло в 1920-1930-х роках відомий лікар-хірург Станіслав Каліневич.
За даними списків лікарів Польщі 1930-х років, народився 1893 року. Отримав диплом лікаря в 1920 році. У 1925-1929 роках був завідувачем головного лікаря хірургічної лікарні православних євреїв у Калуші. У 1929-1939 роках – головний лікар повітової лікарні в Коломиї (зараз – хірургічний корпус Коломийської ЦРЛ). Автор наукових праць із раку та виразки шлунка.
За даними телефонних довідників початку 1930-х років, мав лікарський кабінет на вул. Легіонів, 23 (зараз- вул. Мазепи). Робочий номер телефону – 16. У Коломиї він був відомий тим, що не збирав виплат з бідних, але не шкодував багатих. Славився своєю педантичністю. Коли щодня привозив кінну карету до лікарні для операцій, весь персонал повинен був стояти під увагою. Він особисто стежив за чистотою кімнат, які, мабуть, сяяли. Знайшовши пил, міг суворо покарати. Він забороняв полірувати та полірувати підлогу лише тоді, коли сам ковзав у коридорі і падав. Як хірург, мав репутацію незамінного: піклувався про пацієнтів та персонал.
У червні 1936 року був відповідальний за санітарне та лікарське забезпечення учасників Євхаристичного конгресу. У кінці 1930-х років брав активну участь у політичному та соціальному житті Коломиї. Під час Другої світової війни (у 1940-1943 роках) очолював відділ Хірургічний відділ польської частини єврейської лікарні в Тарнуві.
У нього також був будинок у Шешорах, де 24 липня 1943 року був тричі вистрілений у голову та наполовину підпалений бензином військовими УПА під час спроби втечі. Там також був вбитий ініціатор будівництва костьолу в Шешорах Юзеф Гжешівський (1891-1943). Тисячі коломиян були на похоронах шанованого лікаря. Похований на католицькому цвинтарі у могилі сестер Урсулянок.
Пізніше дружина перенесла останки чоловіка до Кракова, де виїхала з двома синами. Один з них був лікарем у Вроцлаві після війни, а інший, кінематографіст Збігнєв, трагічно загинув 1 грудня 1968 року в Абу-Тізі (Єгипет).
У часи Польщі в цій будівлі мав лікарський кабінет лікар-рентгенолог Дмитро Станкевич. Народився 13 грудня 1901 року в селі Слобода-Рунгурська Коломийського повіту. Ще ледве 16-літнім хлопцем, учнем української ґімназії в Коломиї, вступає в 1918 р. в ряди Українських Січових Стрільців й опісля як сотник артилєрії бере участь у боротьбі проти большевицької навали: згодом під час панування в Галичині большевицької орди, д-р Станкевич завжди був на оці НКВД та тільки чудом врятувався від помсти радянської влади.
В часі організації українського збірного життя в Галицькій області д-р Станкевича висунуло громадянство на керівника Українського Окружного Комітету в Коломиї, як заступника голови УОК, якому і завдячує УОК початки своєї широкої і корисної праці на цілому терені Коломийської округи.
Громадянство оцінило по заслузі невтомного робітника й організатора та величавими похоронами віддало Йому належне. Отримав диплом лікаря в 1928 році. Був членом УВО та ОУН, також окружним провідником ОУН. Працював рентгенологом у повітовій лікарні Каліневича.
Співзасновник філій Українського гігієнічного товариства та Українського лікарського товариства в Коломиї. Став суддею Окружного суду в Коломиї в листопаді 1932 року. Помер від чахотки 25 липня 1942 року. Похований на кладовищі «Монастирьок». Жив на вул. Грушевського, 76.
Після смерті лікаря успадкувала його будинок донька, учителька музичної школи №1 Люба Станкевич. Нащадки Дмитра Станкевича зараз проживають у Коломиї та Відні.
Згідно з розповідями нащадка Д. Станкевича, Tatiana Wodnik, "ще доповню що нашу кам'яницю радянська влада хотіла знести, і там щось побудувати, але мій дідусь Омелян Дмитрович Станкевич відстояв цей будинок, звісно сам він став партійним, але його сестри Любов та Володимира і їх діти досі там живуть. Доречі Володимира наймолодша дочка доктора стала медсестрою і багато років працювала в тій же лікарні де колись її батько. Прабабуся Марія дружина, пані докторова в 1946 була засуджена і 7 років провела в Гулаг, після повернення не мала права жити в своєму будинку, не мала права до пенсії і важко було з роботою. Але якось помалу моя родина зібралась з силами і прожили той радянський період гідно. До речі дідусь Омелян народився в Празі, коли прадідусь проходив там інтернатуру, а ще прадідусь вчився рентгенології в Відні та знав 6 іноземних мов. На даний час моя мама Станкевич Галина дочка Омеляна сина доктора Дмитра живе в Відні, і я також) я можу ще багато цікавого розказати але то буде довго) можу ще єдине додати, що на жаль я не вспіла забрати унікальні родинні світлини в Люби Станкевич, вона померла в 2010 році, а її дочка теж вчителька музики мені два рази казала що нема вже що забирати бо вона все спалила, і документи і альбоми, радянська влада багато, що в прабабусі конфіскували майно, книги, а важливі документи і альбоми зі знимками берегли, але не всі родичі вміють ту родинну історію цінити та берегти".
У 1920-х роках у цій будівлі діяло бюро в справах еміграції євреїв, поляків та українців до Америки. Це підтвержується на сайті «Jewish Galicia and Bukovyna».