Рік побудови - невідомий. Унікальність архітектурного стилю цієї будівлі описує Почесний краєзнавець України Микола Савчук: "Ви побачите незвичну для нашого краю будівлю, в якій поєднані дерево з цеглою. Це улюблений від Анґлії до Швейцарії европейський стиль, який у Коломиї представлений невеличкими двома будиночками..."
У 1890-1899 роках знаходилося там фотоательє Омеляна (Емілія) Юркевича, одного з перших українських фотографів.
Мешкав він на вул. Валовій вищій, 1 та провадив свій фотобізнес (за М. Савчуком). У 1894 році був відзначений за свої фотороботи на крайовій виставці у Львові. 21 травня 1898 року, на 50-річчя знесення панщини на Галичині, зробив 2 фотографії урочистого заходу радикалів Коломийщини.
Він був одним із перших фотографів, який робив кольорові світлини. У липні 1897 року видав альбом зі світлинами Яремча й околиць у друкарні Михайла Білоуса (за М. Савчуком). Зробив світлини відомого гуцульського різьбяра Василя Шкрібляка, а також, у 1898 році, портрет всесвітньо відомої оперної співачки Соломії Крушельницької, яка тричі відвідала Коломию.
У 1899 році продав дане фотоательє фотографу Владиславу Дроздзєвічу, а Омелян Юркевич переїхав до Перемишля, де й заснував свій фотосалон на вул. Конарській, 5.
Варто розповісти про самого Владислава Дроздзєвича, поляка за походженням.
Як стверджують польські джерела, народився 1850 року, але де саме - невідомо. Був учнем відомого польського художника-баталіста Яна Матейки, закінчив Краківську академію мистецтв. У 1877 році заснував своє фотоательє "Мариля" в Коломиї, але першопочаткову адресу знайти не вдалося.
У 1903 році під час візиту в Коломию відомий український композитор, класик української музики Микола Лисенко відвідав фотоательє і Дроздзєвіч зробив йому фотопортрет.
Цікаво, що уродженець Коломиї, професор Львівської музичної академії Олександр Козаренко натрапив на фотографію Лисенка з "Марилі", і на його основі була створена пам'ятна дошка на будівлі колишнього Народного дому, відкриту в 2003 році.
Мав також філії у Самборі, Трускавці, Бережанах. Як стверджує газета "Kolo", у 1896 році Владислав Дроздзєвич став заступником членів правління команди велосипедистів «Самборського сокола» у складі 12 активних учасників.
Газета "Nowosci Illustrowane" повідомляла, що в 1906 році грав у шараду (це є салонна гра, суть якої в тому, щоб відгадати слово за інсценованими підказками) під номером 30.
Також на шестиріччя з дня заснування Театру людового зробив фотографію під штучним освітленням театральної трупи на чолі з п. Корченовичем, яка виконала виставу під назвою "Zagroda Sobkowa" ("Nowosci Illustrowane", 13.04.1907 рік). Також зробив фотографію родини отця Івана Стрільбицького, який походив із галицького роду і був ротмістром легкої кавалерії (за В. Нагірним).
Цей фотозаклад був першим у Покутті і, ймовірно, у всій південно-східній Галичині.
Пан Дроздзєвич, як єдиний фотограф у цьому районі, їздив фотографувати для заможних сімей у Чортків, Борщів, Городенку тощо. Зйомка в той час була дуже дорогою, бо також займала дуже багато часу; можна було витримати кілька місяців для того, щоб зробити кілька фотографій.
У шематизмі 1925 року був одним із трьох фотографів (був ще Кюблер та Айбль), які мали свої фотосалони. Востаннє про ательє згадується в банківському довіднику 1936 року із банківським рахунком 143 623.
Імовірно, припинило своє існування фотоательє вже під час радянської окупації, хоча деякі джерела стверджують, що діяло ательє до 1915 року.
Владислав Дроздзєвич підготував багатьох учнів до фотосправи. У 1935 році, за даними польських джерел, відкрив «Фото-Пластикон» біля «Народного Дому», на перехресті вулиць Т. Шевченка та Т. Костюшка, яким керував до 1942 року.
Помер у 1944 році в Коломиї у віці 94 років. У 2001 році на виставці фотографій галицьких фотомайстрів у Кракові були представлені фотографії Владислава Дроздзєвича.
У часи СРСР діяв Союз друку, згодом, у 1990-х - відділення для розповсюдження преси. Цікаво, що в 1980-х роках будинок потрапив у кадри фільму "Провал операції "Велика ведмедиця".
На сьогодення знаходиться в будівлі знаменита Книжкова Хата.
До наших днів лицьова частина будівлі збереглася, а в задній частині будинку була альтанка для фотографування, від якої не залишилося й сліду.